АДАПТАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТУРИСТИЧНИХ ДЕСТИНАЦІЙ У ПАРАДИГМІ БЕЗБАР’ЄРНОСТІ

Abstrakt

Вступ. Оцінка адаптаційного потенціалу туристичних дестинацій у парадигмі безбар’єрності передбачає здатність туристичних систем інтегрувати принципи інклюзивності та доступності для людей з інвалідністю, осіб похилого віку, родин з дітьми та інших груп із особливими потребами мобільності. Безбар’єрний туризм є не лише соціальним імперативом, але й стратегічним чинником підвищення конкурентоспроможності, сталості та інноваційності туристичних дестинацій.

Мета дослідження – концептуалізація поняття «адаптаційний потенціал» як багатовимірної категорії, визначення його детермінант та розробка комплексної моделі вимірювання рівня доступності у міжнаціональному вимірі.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали поєднання теоретичних та емпіричних підходів, включаючи критичний аналіз наукових джерел, міжнародних стандартів та національних нормативно-правових актів, а також статистичних даних з ресурсів Airbnb, Booking.com та Світового банку, на підставі чого було розроблено та апробовано економіко-математичну модель.

Результати. Для кількісної оцінки адаптаційного потенціалу було запропоновано економіко-математичну модель, побудовану на методі головних компонент, кореляційному аналізі та нормалізації показників. Дана модель інтегрує фактори соціальної інклюзії, економічні та інфраструктурні характеристики, індикатори рівня життя й екологічної стійкості, формуючи інтегральний індекс адаптаційного потенціалу туристичних дестинацій (IAPT). Отримані результати свідчать про суттєву диференціацію між досліджуваними країнами, зокрема найвищі значення індексу зафіксовано у Франції (0,743), Швеції (0,740) та Німеччині (0,727), що демонструє ефективність системних підходів до розвитку безбар’єрного туризму, розвинену інфраструктуру та інтеграцію принципів інклюзивності у державну політику. До групи країн із середнім рівнем адаптаційного потенціалу належать Нідерланди, Фінляндія, Італія та Іспанія (0,569–0,691), які характеризуються позитивними зрушеннями, проте потребують посилення транспортної доступності та інфраструктурної збалансованості. Польща (0,291) та Чехія (0,390) демонструють фрагментарний рівень адаптаційної спроможності, а Україна (0,060) посідає останнє місце, що свідчить про критичну недостатність інфраструктурних рішень, відсутність комплексної нормативної бази та обмежений інституційний супровід. Порівняльний аналіз понад 50 показників підтвердив тісний зв’язок між рівнем економічного розвитку, інклюзивними соціальними політиками, якістю транспортної та цифрової інфраструктури та здатністю формувати інклюзивне туристичне середовище. Практична значущість запропонованої моделі полягає в тому, що вона може бути застосована для внутрішнього туризму на регіональному та локальному рівнях. Регіон як туристична дестинація має достатню кількість параметрів, які можливо виміряти, зіставити та інтерпретувати через агреговані

Висновки. Дослідження довело, що адаптаційний потенціал туристичних дестинацій є інтегративною категорією, яка визначається сукупністю соціально-економічних, інституційних, інфраструктурних та екологічних факторів. Запропонована модель забезпечує науково обґрунтований інструмент для міжнаціональних порівнянь та моніторингу політик у сфері інклюзивного туризму. Для країн з низьким рівнем адаптаційного потенціалу першочерговими завданнями є інвестиції у модернізацію транспортної та соціальної інфраструктури, гармонізація законодавства з європейськими стандартами та цифровізація туристичних сервісів.